Zhabinets, Nataliia (2026). CULTURAL DIPLOMACY AS A SECURITY AND SOFT POWER TOOL. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 01 (47).
Zhabinets, Nataliia (2026). CULTURAL DIPLOMACY AS A SECURITY AND SOFT POWER TOOL. Social and Human Sciences. Polish-Ukrainian scientific journal (https://issn2391-4165.webnode.com.ua/), 01 (47). URL: https://nsg-2026.blogspot.com/2026/07/202613.html (accessed 27 June 2026).
КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ ЯК
ІНСТРУМЕНТ БЕЗПЕКИ ТА «М'ЯКОЇ СИЛИ»
УДК
327:339.92:[355.01:341.7-029:008](477)(4ЄС)
Жабінець Наталія, кандидат політичних наук, доцент кафедри історії міжнародних відносин та гуманітарних дисциплін, Український державний університет імені Михайла Драгоманова, (Україна, Київ), zhanava@ukr.net
У статті досліджено роль культурної дипломатії як одного з ключових
інструментів забезпечення національної безпеки та реалізації політики «м'якої
сили» в умовах сучасних міжнародних відносин. Проаналізовано еволюцію поняття
культурної дипломатії, її взаємозв'язок із концепцією «soft power», визначено основні механізми впливу
культури на міжнародний імідж держави, формування довіри та підтримку
національних інтересів.
Особливу увагу приділено українському досвіду розвитку
культурної дипломатії в умовах російської військової агресії, коли культура
стала одним із найважливіших чинників міжнародної мобілізації на підтримку
України.
Обґрунтовано, що культурна дипломатія виступає складовою
гуманітарної безпеки держави, ефективним інструментом протидії дезінформації,
інформаційним операціям та спробам ревізії історичної пам'яті. Запропоновано
напрями вдосконалення державної політики у сфері культурної дипломатії.
Ключові слова: культурна дипломатія, м'яка сила,
гуманітарна безпека, публічна дипломатія, національна безпека, міжнародні
відносини, стратегічні комунікації, Україна.
CULTURAL DIPLOMACY AS A SECURITY AND SOFT POWER TOOL
Zhabinets, Nataliia, Candidate of Political Sciences, Associate Professor of the Department of History of International Relations and Humanitarian Disciplines, Mykhailo Dragomanov Ukrainian State University, (Ukraine, Kyiv), zhanava@ukr.net
The article examines the role of cultural diplomacy as
one of the key instruments for ensuring national security and implementing the
policy of "soft power" in the context of modern international
relations. The evolution of the concept of cultural diplomacy, its relationship
with the concept of "soft power", the main mechanisms of the
influence of culture on the international image of the state, the formation of
trust and support for national interests are identified.
Particular attention is paid to the Ukrainian experience
of developing cultural diplomacy in the context of Russian military aggression,
when culture became one of the most important factors of international
mobilization in support of Ukraine.
It is substantiated that cultural diplomacy is a
component of the humanitarian security of the state, an effective tool for
countering disinformation, information operations and attempts to revise
historical memory. Directions for improving state policy in the field of
cultural diplomacy are proposed.
Keywords: cultural diplomacy, soft power,
humanitarian security, public diplomacy, national security, international
relations, strategic communications, Ukraine.
Повномасштабна війна Російської Федерації проти України
засвідчила, що боротьба ведеться не лише за території, а й за історичну
пам'ять, культурну спадщину, міжнародне сприйняття та легітимність державної
політики. У цих умовах культурна дипломатія стала одним із найефективніших
інструментів міжнародної комунікації України, сприяючи формуванню позитивного
іміджу держави, консолідації міжнародної підтримки та посиленню санкційної
політики демократичних країн.
Одночасно відбувається переосмислення ролі гуманітарної
складової безпеки. Якщо традиційно безпека асоціювалася передусім із військовим
потенціалом, то сучасні концепції комплексної безпеки включають інформаційну,
культурну, соціальну та ціннісну компоненти. Саме тому дослідження культурної
дипломатії як складової системи національної безпеки набуває особливої
актуальності.
Ступінь вивченості теми. Теоретичні засади концепції «м'якої сили» були закладені
американським дослідником Джозефом Наєм, який довів, що привабливість культури,
політичних цінностей та зовнішньої політики може бути не менш ефективною, ніж
економічний чи військовий примус. Проблематика культурної дипломатії отримала
розвиток у працях Мілтона Каммінгса, Ніколаса Калла, Саймона Анхолта, Яна
Меліссена та інших дослідників публічної дипломатії. Українські науковці також
активно аналізують питання гуманітарної безпеки, міжнародного культурного
співробітництва, стратегічних комунікацій та формування міжнародного іміджу
України, зокрема в публікаціях останніх років: Банчук-Петросової О., Долотової Д., Мальованої Ю.,
Михалюка Н., Петрова В., Полякової Ю., Почепцова Г., Руднєвої
А., Савон К., Степанова А., Шайди О., Штирьова О. та
інших.
Разом із тим сучасні безпекові виклики потребують
переосмислення місця культурної дипломатії саме як інструменту забезпечення стійкості
держави в умовах гібридних загроз та інформаційних війн.
Метою статті є комплексне дослідження культурної дипломатії як
інструменту реалізації політики «м'якої сили» та забезпечення національної
безпеки України, а також визначення основних напрямів підвищення ефективності
державної політики у сфері міжнародної культурної взаємодії.
Викладення основного матеріалу. Культурна дипломатія є одним із найдавніших інструментів
міжнародних відносин, хоча сучасного інституційного оформлення вона набула лише
у ХХ столітті. Її сутність полягає у використанні культурних ресурсів держави
для досягнення зовнішньополітичних цілей шляхом розвитку міжнародного діалогу,
взаємної довіри та співробітництва [12]. На відміну від класичної дипломатії,
орієнтованої переважно на міжурядову взаємодію, культурна дипломатія працює
безпосередньо із суспільствами інших держав. Вона охоплює мистецькі проєкти,
діяльність культурних центрів, міжнародні фестивалі, академічні обміни,
переклади літератури, кінематограф, цифрові комунікації, популяризацію
національної культурної спадщини та розвиток міжкультурного діалогу.
Ефективність культурної дипломатії пояснюється її
здатністю формувати позитивне ставлення до держави через добровільне сприйняття
її культурних надбань і цінностей. Саме ця особливість робить її ключовим
інструментом політики «м'якої сили», коли міжнародний вплив забезпечується не
примусом, а привабливістю.
Для України культурна дипломатія після 2014 року, а
особливо після початку повномасштабної війни у 2022 році, стала невід'ємною
складовою системи стратегічних комунікацій держави. Українська культура
перетворилася на потужний засіб донесення правди про війну, демонстрації
європейської ідентичності України та формування міжнародної солідарності. Значний
міжнародний резонанс отримали виставки українського мистецтва, гастролі
симфонічних оркестрів, театральних колективів, благодійні концерти, міжнародні
книжкові форуми, кінопокази та численні мистецькі акції, присвячені підтримці
України. Важливою особливістю стало активне використання цифрових платформ і
соціальних мереж, що значно розширило аудиторію культурної дипломатії [10,11].
Таким чином, сучасна культурна дипломатія виконує
одночасно комунікативну, репутаційну, освітню, інтеграційну та безпекову функції.
Вона сприяє формуванню міжнародної підтримки, підвищує рівень довіри до держави
та зміцнює її міжнародні позиції [1].
У сучасній теорії міжнародної безпеки дедалі більшого
значення набуває концепція комплексної (всеохопної) безпеки, яка виходить за межі
традиційного військового розуміння захисту держави. До її структури належать
політична, економічна, інформаційна, кібернетична, екологічна, гуманітарна та
культурна складові. За таких умов культура перестає бути лише сферою духовного
розвитку суспільства, а стає стратегічним ресурсом державної політики [2, 5].
Культурна дипломатія виконує низку безпекових функцій.
По-перше, вона сприяє формуванню позитивного міжнародного образу держави, що
безпосередньо впливає на рівень політичної довіри, розвиток партнерств та
готовність інших країн підтримувати її позицію на міжнародній арені. По-друге,
культурна дипломатія забезпечує поширення достовірної інформації про історію,
культуру та сучасний розвиток країни, що є важливим інструментом протидії
маніпуляціям і дезінформації. По-третє, вона сприяє зміцненню міжнародної
солідарності, розвитку людських контактів і формуванню довгострокових
комунікаційних мереж.
Особливого значення культурна дипломатія набуває в умовах
гібридних конфліктів [7]. Сучасні війни супроводжуються масштабними
інформаційно-психологічними операціями, спрямованими на підрив довіри до
державних інститутів, викривлення історичних фактів та руйнування національної
ідентичності. У такій ситуації культура стає одним із головних засобів захисту
історичної пам'яті, популяризації національних цінностей і консолідації
суспільства.
Після початку російської агресії проти України у 2014
році, а особливо після повномасштабного вторгнення у 2022 році, культурна
дипломатія отримала принципово нове значення. Вона трансформувалася із засобу
популяризації української культури у важливий компонент державної політики
безпеки та стратегічних комунікацій [3, 4].
Серед найбільш ефективних напрямів сучасної української
культурної дипломатії можна виокремити:
-
міжнародні
мистецькі виставки, присвячені війні та культурній спадщині України;
-
переклади
сучасної української літератури іноземними мовами;
-
участь
українських митців у провідних світових культурних форумах;
-
проведення
міжнародних концертів підтримки України;
-
розвиток
цифрової культурної дипломатії;
-
використання
документального кіно як інструменту міжнародної адвокації;
-
збереження та
цифровізацію об'єктів культурної спадщини [10].
Однією з характерних особливостей української культурної
дипломатії стало активне залучення громадянського суспільства. Волонтерські
організації, мистецькі спільноти, благодійні фонди, науковці та представники
української діаспори стали повноправними суб'єктами міжнародної гуманітарної
комунікації. Такий підхід відповідає сучасній моделі мережевої дипломатії, де
поряд із державними інституціями значну роль відіграють недержавні актори.
Інформаційна війна стала одним із визначальних елементів
сучасних міжнародних конфліктів. Російська Федерація протягом багатьох років
використовувала культурні наративи як інструмент легітимації власної зовнішньої
політики, просування концепції «русского мира» та заперечення окремішності
української культури [7, 5].
За таких умов культурна дипломатія України виконує
функцію стратегічної комунікації, спрямованої на формування об'єктивного
міжнародного бачення історії та сучасності української держави. Особливого
значення набувають популяризація української історії, підтримка українського
книговидання за кордоном, розвиток музейної дипломатії, міжнародні кінопроєкти
та академічна співпраця.
Культурний продукт у цьому випадку стає не лише засобом
мистецького самовираження, а й елементом інформаційної безпеки держави. Саме
через культуру міжнародна спільнота отримує можливість глибше зрозуміти історичний
контекст російсько-української війни та причини українського спротиву [2].
Ефективність культурної дипломатії значною мірою
визначається рівнем її інституційного розвитку. В Україні сформовано систему
державних органів та спеціалізованих установ, діяльність яких спрямована на
реалізацію гуманітарної складової зовнішньої політики. Ключову роль відіграє
Міністерство закордонних справ України, яке координує культурно-гуманітарний
напрям діяльності дипломатичних представництв. Важливими інституціями також є
Український інститут, Український культурний фонд, Державне агентство України з
питань мистецтв та мистецької освіти, Український інститут книги, Державне
агентство України з питань кіно, а також закордонні дипломатичні установи.
Разом із тим сучасні виклики вимагають подальшого
вдосконалення державної політики. Доцільним є розроблення довгострокової
Стратегії культурної дипломатії України до 2035 року, розширення мережі
українських культурних центрів за кордоном, збільшення фінансування міжнародних
культурних програм, розвиток цифрової дипломатії та активніше використання
можливостей креативних індустрій [8].
У найближчі роки культурна дипломатія дедалі більше
інтегруватиметься у систему національної безпеки. Особливого розвитку
набуватимуть цифрові культурні платформи, міжнародні освітні проєкти, культурні
стартапи, віртуальні музеї, штучний інтелект у сфері популяризації культурної
спадщини та інструменти цифрової гуманітаристики.
Для України перспективним напрямом є посилення взаємодії
між дипломатичною службою, культурними інституціями, університетами,
громадськими організаціями та представниками креативної економіки. Саме
синергія державного і громадського секторів забезпечує найбільшу ефективність
реалізації політики «м'якої сили».
Отже, сучасна культурна дипломатія перестає бути лише
інструментом культурного обміну. Вона трансформується у важливий елемент
системи стратегічних комунікацій, гуманітарної безпеки та міжнародної
конкурентоспроможності держави. Для України розвиток цього напряму є не лише
питанням міжнародного іміджу, а й необхідною умовою зміцнення національної
стійкості, консолідації міжнародної підтримки та утвердження власної
суб'єктності у глобальному політичному просторі.
Висновки
Проведене дослідження дає підстави
стверджувати, що в умовах трансформації міжнародного безпекового середовища
культурна дипломатія набуває статусу одного з ключових інструментів реалізації
зовнішньої політики та забезпечення національної безпеки держави. На відміну
від традиційних засобів політичного чи військового впливу, вона ґрунтується на
добровільному сприйнятті культурних цінностей, формуванні довіри,
взаєморозуміння та позитивного міжнародного іміджу держави.
Доведено, що концепція «м'якої сили» є важливою
методологічною основою сучасної культурної дипломатії. Саме культура, освіта,
наука, мистецтво, історична пам'ять, креативні індустрії та цифрові комунікації
формують той нематеріальний потенціал держави, який визначає її міжнародний
авторитет та здатність впливати на глобальні політичні процеси без застосування
примусу.
Особливої актуальності культурна дипломатія набуває в
умовах гібридних конфліктів, коли об'єктом протиборства стають не лише
території чи економічні ресурси, а й історична пам'ять, культурна спадщина,
національна ідентичність та міжнародна громадська думка. Саме тому гуманітарний
вимір безпеки поступово перетворюється на один із пріоритетів сучасної
державної політики [9].
Досвід України переконливо демонструє, що культурна
дипломатія є ефективним інструментом міжнародної мобілізації політичної,
економічної та гуманітарної підтримки [6]. Починаючи з 2014 року, а особливо
після повномасштабного вторгнення Російської Федерації у 2022 році, українська
культура стала важливою складовою міжнародної адвокації, сприяючи формуванню
стійкої підтримки України серед демократичних держав світу.
Одним із найважливіших результатів розвитку української
культурної дипломатії стало суттєве підвищення міжнародної впізнаваності
України як європейської демократичної держави з унікальною культурною спадщиною
та високим рівнем суспільної стійкості. Українська музика, література,
кінематограф, театр, образотворче мистецтво, цифрові культурні проєкти та
діяльність представників креативних індустрій стали ефективними інструментами
міжнародної комунікації.
Таким чином, культурна дипломатія сьогодні є не лише
інструментом міжнародного культурного співробітництва, але й одним із
визначальних чинників забезпечення гуманітарної безпеки, інформаційної
стійкості та міжнародної конкурентоспроможності держави. Її ефективне
використання сприяє зміцненню міжнародного авторитету України, формуванню
довіри до української держави, консолідації підтримки міжнародних партнерів і
захисту національних інтересів у глобальному середовищі.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ / REFERENCES:
1. Братута, Є. (2023). Основні онтологічні
положення розвинутої теорії м’якої зовнішньополітичної влади держави / Є. Братута, О. Братута. Гілея. Вип. 3 (№ 182). С. 7–16.
2. Горбулін, В.; Литвиненко, О. (2020).
Національна безпека України: сучасні викликита пріоритети. Київ: НІСД. 256 с.
3. Закон України «Про засади внутрішньої і
зовнішньої політики». URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2411-17#Text (дата звернення: 04.09.2025).
4. Закон України «Про національну безпеку
України». URL:https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2469-19/ed20210801#Text (дата звернення: 04.09.2025).
5. Магда, Є.В (2015). Гібридна війна:
вижити і перемогти. Харків: Віват. 304
с.
6. Міністерство закордонних справ України.
Публічна дипломатія України. URL: https://mfa.gov.ua/news/mzs-predstavilo-onovleni-strategichni-dokumenti-na-napryamah-publichnoyi-diplomatiyi-ta-strategichnih-komunikacij (дата звернення: 07.09.2025).
7. Почепцов, Г.Г. (2016). Смисли і
війни: Україна і Росія в інформаційній і смисловій війнах / Георгій Почепцов.
Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія». 316с.
8.
Стратегія
національної безпеки України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/105/2007#Text (дата звернення: 04.09.2025).
9. Сухорольська, І. (2022). Громадська
(публічна) дипломатія в сучасних умовах міжнародних відносин: нові тренди і
особливості. Регіональні студії. № 30. С. 103–107.
10. Український інститут. Стратегія діяльності Українського інституту. URL: https://ui.org.ua/strategy2020-2024/ (дата звернення: 07.09.2025).
11. Український культурний фонд. Аналітичні
матеріали щодо розвитку культурних та креативних індустрій. URL: https://ucf.in.ua/p/about (дата звернення: 07.09.2025).
12. Cull, N.J. (2019). Public Diplomacy: Foundations for Global
Engagement in the Digital Age. Cambridge: Polity Press.
Комментарии
Отправить комментарий